26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф

8 грудня 2016 року Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією 71/125 проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про чорнобильську катастрофу (International Chernobyl Disaster Remembrance Day).

Генеральна Асамблея зазначила «відчуваються досі, три десятиліття потому, серйозні довготривалі наслідки чорнобильської катастрофи, а також зберігаються у зв’язку з цим потреби постраждалих місцевих громад і територій», і запропонувала «всім державам-членам, відповідним установам системи Організації Об’єднаних Націй та іншим міжнародним організаціям, а також громадянському суспільству відзначати цей день».

26 квітня 1986 року Чорнобильська АЕС — первісток атомної енергетики України — стала символом найбільшої в історії людства техногенної катастрофи.

В результаті аварії на ЧАЕС був повністю зруйнований атомний реактор, в навколишнє середовище потрапили радіоактивні речовини, а хмара, яка утворилася рознесла їх по території України, Росії, Білорусії і ряду країн Європи, сталося радіоактивне зараження території загальною площею 207,5 тисячі квадратних кілометрів.

І лише завдяки мужності та самовідданості робітників, вчених, військових і добровольців, ризикували своїми життями і здоров’ям, які виконали тоді, в 1986 році, безпрецедентні за своїми масштабами та складністю роботи щодо термінового усунення наслідків цієї трагедії, вдалося уникнути більш жахливих наслідків. У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь жителі всіх республік СРСР.

Віддаючи данину пам’яті загиблим, глави держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на саміті в червні 2001 року прийняли рішення звернутися до державам — членам Організації Об’єднаних Націй (ООН) про оголошення 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов”їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип”яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Ліна Костенко

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *